Храм Архістратига Михаїла в Підберізцях – єдина мурована церква, в якій зберігся авторський розпис М. Сосенка, а це водночас найраніший приклад його творчості в ділянці монументального мистецтва, вцілілий до наших днів. Підготовчі роботи й реалізація проєкту тривали впродовж 1907–1910 років, за пароха Євгена Шухевича. У праці над стінописом М. Сосенкові допомагав митець-декоратор Юліан Крупський.
Поліхромія повністю покриває перекриття і стіни та демонструє яскравий талант художника-монументаліста. Утілюючи в образах ідею єдності Церкви Небесної та Церкви Земної, митець намагався дотримуватися традиційної схеми. Проте особливості інтер’єру змусили його внести корективи. Тому що центральна баня храму, в розписах якої мало би бути зроблено головний ідейний акцент, була порівняно малого діаметру, ще й зі світловим ліхтарем посередині, композиційний вузол М. Сосенко переніс до святилища, посиливши його художньо-стильовим вирішенням. У консі на золотавому тлі, що імітує мозаїку, – динамічне зображення Новозавітної Трійці в оточенні ангелів, чисельність яких художник передав ритмічним повторенням німбів, що частково накладаються один на одного і створюють додатковий декоративний ефект. На стінах обабіч у промальованій тридільній орнаментальній конструкції зі своєрідними куполами-завершеннями митець розвинув тему небесної слави, зобразивши на хмарах невагомі, ніжних пастельних тонів, ледь розвернені до Пресвятої Трійці постаті крилатих посланців. Мозаїка, цілісність і виразність мистецького образу нагадують інтер’єри величних храмів часів Київської Русі й не тільки її. Відгомін можна простежити також у храмах доби Юстиніана і в італійських чи грецьких соборах ХІ ст.
«Старе малярство, стара штука відпочиває. Приглядаючися малюнкам підберезької церкви, дістаємо вражіня, що стоїмо на переломі часу, де забута та покинута візантійська штука […] починає звертати на новий шлях. Мабуть, буде се шуканя оригінальности серед щораз то новіших течій загальноєвропейського мистецтва».
Хист митця-монументаліста проявився і на технологічному етапі (стінопис – легкий, повітряний), у колористичній гамі з украпленнями сріблення та золочення, у складній і різноманітній орнаментиці, в поданні постатей святих, у вмінні створити у просторі інтер’єру гармонійну стилістичну й ідейну цілісність – модерну, та водночас суголосну з традиційним національним підходом до оздоблення, базованим на візантійських канонах.
Уперше у своїй практиці М. Сосенко спроєктував і вітражі, які гармонійно доповнюють загальну оздобу храму і є ще одним засобом демонстрації зближення західної та східної культур у мистецькому вирішенні сакрального простору. Як заповнення двох великих вікон святилища митець запропонував складні сюжетні композиції «Христос благословляє дітей» та «Христос і Марія Магдалина». У матеріалі їх утілила відома фірма С. Желенського з Кракова.
«Церков Підберезецька – она ніколи мені не вийде з памяти. Гарна она не так зверхним своїм видом, як внутрішною своєю украсою. Хто єї побаче, буде не дармо милуватися, щоби собі пригадати так високий степень артизму і таке багатство орнаментики і народних мотивів в окрасі якої-небудь иньшої нашої церкви».