У церкві Cв. Онуфрія василіянського монастиря у Львові є найдавніший із трьох збережених іконостасів М. Сосенка. Головним меценатом пам’ятки був митрополит Андрей Шептицький. Імовірно, саме він запросив митця до праці над живописним наповненням Онуфріївського храму. Завдання було не з простих, зокрема тому, що за зразок для конструкції та різьби було обрано славний бароковий іконостас монастирської церкви Різдва св. Івана Хрестителя у Краснопущі (Тернопільщина), втрачений (окрім царських врат і деяких різьблених деталей) під час пожежі 1899 року. Художник в іконописі мав узяти до уваги стильові особливості українського мистецтва ХVII ст. і переосмислити їх із погляду мистецьких тенденцій початку ХХ ст. Над виконанням образів до іконостаса в церкві Св. Онуфрія митець працював упродовж 1907–1911 років, авторське датування (1908 р., 1909 р.) можна помітити, зокрема, на іконах намісного ряду: «Св. Йосафат», «Богородиця з Дитям», «Христос із відкритим Євангелієм» і «Св. Василій Великий».
Образ св. cвщмч Йосафата Кунцевича – чи не перше зображення цього святого в іконописі ХХ ст. Празниковий ряд – не повний, до нього належать лише шість ікон, розташованих відповідно до хронології подій у Святому Письмі: «Різдво Христове», «Богоявлення», «Преображення», «Воскресіння», «Вознесіння» та «Зіслання Святого Духа». Над центральною іконою «Тайна вечеря» розміщено «Нерукотворний образ». Усі ікони, як згадували сучасники митця, «мальовані темперою на липових дошках і золочені правдивим золотом». З добою бароко перегукується авторське орнаментоване осяйне тло, що слугує об’єднавчим чинником для всіх ікон; також художник дотримався традиційної площинної манери передання одежі святих. А його новаторство проявилось у реалістичній, навіть портретній, характеристиці образів апостолів, пророків, святих намісного ряду, в особливих орнаментах німбів, у мініатюрних краєвидах-тлах празникових ікон і зображень на пределах. Завдяки високій колористичній культурі й чуттю стилю М. Сосенко зумів цілісно поєднати різьбу та живопис і створити неперевершену пам’ятку модерного звучання.
«Найлегше працював він над іконостасом Василіянської церкви […]. Мистець поглянув на своє завдання з боку орнаменту і кольориту, тож пішов на компроміс у фігуральному рисункови статий іконостасу […]. Він старав ся по змозі схопити їх з натури з одного-другого принагідного моделю […] та використав й дані історичні. […] Відчувши духа іконопису сеї (барокової) доби, зрозумівши її велике […] значіння, він приступив до роботи – й дав особливий твір як матеріялом, так й виконанням. […] В сему іконостасови Сосенко виявив усю свою ніжність, усе тепло свого єства та велику любов для свого завдання та для місця, якому його праця мала служити».